Вигуки і шум таких звичних, майже рідних за роки коридорів перетворився на шепіт. Подвір'я опустіло. Бурхливе, неначе киплячий котел, життя притихло, завмерло. Розморілося, чи то від жари чи від дощу, які так недоладу переплуталися за останні дні. Майже не видно людей; адміністрація та й техперсонал – от і усе. Знайома літня картинка будь-якого начального закладу, будь то школа, ВНЗ чи коледж... Він впадає в літню сплячку, ціле літо чекаючи осені…

Зал заповнений. Ведучі розсипаються добрими словами. Мами й бабусі крадькома втирають сльози. Татусі чемно фотографують своїх чад з усіх сторін. Адже перед сценою обличчями до залу – випускники. Вони сміються, переговорюються. Поправляють зачіски і розправляють сукні. Все так просто, ще вчора вони були школярами. Чи встигли за ніч усвідомити, що стали дорослими (а то і самостійними) людьми? Що ось-ось двері школи закриються за ними востаннє?... А там їх вже чекають інші турботи, інші радості, незнайомі міста і люди. Нові життя. Нові випускні…

Сонце сліпить очі. Відблиски-зайчики стрибають по шибках будинків і темних окулярах. Площа перед університетом забити людьми. Крім випускників в мантіях і шапках з китичками сила-силенна народу – родичі, друзі, знайомі, цікаві, прохожі… Над натовпом лунає голос ректора. Він говорить щось-там про широкий світ, великі можливості, світле майбутнє, високий статус університету і багато-багато іншого. Його ніхто не слухає. Випускникам жарко і незручно в мантіях. Вони чекають можливості підкинути ці шапки в гору і розійтися по заздалегідь замовлених барах чи ресторанах. Всім іншим абсолютно байдуже, що він там говорить – вони клацають камерами, сміються, махають руками знайомим...

Скільки екзамені ми встигаємо здати за своє життя? Багато. Та ми все життя тільки те і робимо, що здаємо екзамени. Екзамени кращих друзів, екзамени слухняних дітей чи хороших батьків, екзамени витримки і самоконтролю… Все наше життя безкінечне навчання і здача пройденого. Але лише за деякі екзамени ми отримуємо атестати і дипломи. В школах і університетах.

Така радісна подія, з нальотом меланхолії в очах…

В тебе є атестат. Та ти вже не школяр, ти – абітурієнт. Тебе чекає новий світ. Доросліший, самостійні ший. Можливо, далеко від дому. Світ який ти вважаєш своєю сходинкою до здійснення мрій.

В тебе у руках диплом. І ти готовий вирушати у широкий, невідомий світ. Світ нових вражень і знайомств. Нових друзів. Але також і світ непевності, нових проблем і пошуку роботи.

Світ готовий прийняти тебе. Та чи готовий ти вирушити у нього? Сам, не знаючи дороги… Знову щось шукати, знову з кимось дружити, когось втрачати. Вирішувати нові проблеми.

Що візьмеш за собою на той новий шлях? Щось важливе, щось потрібне, щось що допоможе тобі подолати цей шлях… Давай, допоможу тобі зібратись…

Ось, тримай ВІРУ. Вона допоможе тобі не втрати на шляху себе. Допоможе не забути, що ти можеш набагато більше ніж говорять навкруги. Не забути, що шлях, який намітив собі сам тобі пройти під силу. І захопи з собою МЕТУ. Щоб шлях не видавався тобі пустим. Не забудь НАДІЮ. Вона не дасть тобі зневіритися. Не дасть повірити у безкінечність шляху. Не дасть забути, що ціль усе ще є. Візьми з собою ДРУЖБУ. Щоб шлях тобі не здавався сумним, підйоми надто крутими, а падіння – болючими. І захопи ХОЛОДНИЙ РОЗУМ. Він шлях рівнішим зробить, допоможе оминути всі хиткі містки. ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ на шляху допомагатиме робити відкриття і бачити всі дива оточуючого світу. А головне – не забувай ЛЮБОВІ. Якщо пригорнеш цілий світ, то й він тебе прийме в обійми.

Не бійся збитися зі шляху. Напевно, то був просто не твій шлях. Не бійся проблем і пасток. Головне знати, чим варто скористатись саме зараз. Адже у тебе все, що може пригодитися з собою. Головне, не бери з собою злості і образ. Вони надто важкі, погані для далекої дороги.  Та й зачасту далеко не пускають.

Ну що ж, єдине, що лишається тепер сказати: Щасливої дороги!